Батьківство

Хіба можна так поводитися з дитиною? Випадок, який обурив мене як маму

Сидимо заповнюємо формуляри на молодшому абонементі дитячої бібліотеки. Заходять мама з донькою. Дівчинка біжить до полиці, тягне руку до книги.

“Як доросла” знає що тут і як. Треба сказати, що в нашій бібліотеці досить приємна атмосфера. Якщо прорвешься через гардеробщицу без коментарів, то можна сказати похід вдався.

– Стояти! – гримить мама.Дівчинка різко відсмикує руку від полиці, як ошпарена. Бібліотекар здригається, обертається.

– Тобі дозвіл давали? Вам що? Коли ви зі школою ходили всі тут чіпати дозволяли?Дівчинка розуміє, що відбувається щось недобре. Піднімає погляд на відвідувачів, потім в підлогу опускає.Мама звертається до бібліотекаря:- Скажіть, будь ласка, ви зараз до якого числа книги видаєте? – Голос низький, привітний, прям воркує.

Книжки вибирала мама з бібліотекарем за списком. Дівчинка ходила хвостиком, дивилася по сторонах, мовчала. На всяк випадок, мабуть.

Потім, коли мама заповнювала формуляр, прибилася до стільця, зазирала через плече.Спочатку я, звичайно, обурилася такому відношенню до дитини. По всіх фронтах це неприйнятно.

З іншого боку, коли я перший раз зайшла в сад віднести документи дитини, всередині стиснувся холодний тугий клубок і я нічого не могла вдіяти з цим відчуттям. В бібліотеку в дитинстві я любила ходити, мабуть, мені пощастило. Цій жінці напевно не пощастило і у неї на підкірці збереглося “туди не ходи, тут не чіпай”.

Та й взагалі нам мамам часом буває важко, я теж можу пошикать на дитину, якщо сильно втомилася. Дівчинці співчуваю сильно. В цій ситуації їй, вважай, більше не пощастило.
Як думаєте, після такого походу в бібліотеку вона захоче ще раз туди повернутися?

Related posts

Leave a Comment